НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА

Теми

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ КОРОТКО

Це видання призначене для вчителя неформальної освіти, який під час освітнього процесу має бажання експериментувати, творити, вдосконалюватися та здійснювати відкриття. Для вчителя, що прагне допомогти зростанню молоді, яка не боїться зустрітися з постійними змінами і викликами сучасного суспільства. У цьому методичному виданні надається опис концепції неформальної освіти, навчання (самонавчання) / освіта (самоосвіта), що ґрунтується на досвіді, сфери навчання та представлено методи неформальної освіти, які допомагають розвивати загальні компетенції. Представлені методи дозволять вчителю ефективно й цікаво проводити заняття.

У цьому методичному виданні надається опис концепції неформальної освіти, навчання (самонавчання) / освіта (самоосвіта), що ґрунтується на досвіді, сфери навчання та представлено методи неформальної освіти, які допомагають розвивати загальні компетенції. Представлені методи дозволять вчителю ефективно й цікаво проводити заняття.

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА

Зростаюча зацікавленість суспільства навчанням протягом усього життя вимагає приділяти більше уваги неформальній освіті. Міжнародні організації вважають таку освіту основним засобом для навчання протягом усього життя; цей вид освіти все більше визнається повноцінним партнером формальної освіти, яка через своє консервативне походження та властиву їй інерцію не в змозі змінюватись разом із потребами суспільства щодо освіти (самоосвіти), що так швидко змінюються.

Рада Європи пов’язує неформальну освіту з парадигмою навчання протягом усього життя: «Неформальна освіта – це інтегральна частина концепції навчання протягом усього життя, яка дозволяє молодим людям і дорослим набувати та підтримувати навички, здібності і погляди, що необхідні для адаптації до середовища, яке постійно змінюється. Цього можна досягти завдяки особистим ініціативам кожної людини вчитися поза межами формальної системи освіти».

Неформальна освіта – це цілеспрямована діяльність, яка, розвиваючи особистісні, соціальні та освітні компетенції людини, спрямована на виховання свідомої особистості, здатної відповідально і творчо вирішувати свої проблеми та активно брати участь у громадському житті.

Неформальна освіта ґрунтується на особистому рішенні кожної дитини чи молодої людини брати участь чи не брати участі у тій чи іншій діяльності. Вибір тієї чи іншої організації по досягненню певного віку не є обов›язковим.

Неформальна освіта допомагає людині звільнитися від необґрунтованих зовнішніх обмежень. Молода людина почувається здатною взяти на себе відповідальність за власне життя, наповнити змістом самореалізацію.

Неформальна освіта відрізняється від інших видів діяльності специфічними методологічними принципами, сукупність яких і дозволяє досягти вимог, що ставляться у неформальній освіті.

Діти чи молодь повинні мати можливість самостійно обирати види діяльності, форми діяльності, місця і вихователів. Звичайно, не завжди у житті можеш вибирати (напр., місце народження чи місце проживання, школу чи клас, навчальну групу чи трудовий колектив). Однак, маючи можливість вибору діяльності, дітей НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 4 пізніше навчають, і вони також самі вчаться робити усвідомлений і обґрунтований вибір – як поводитися у конкретному оточенні, місці чи ситуації, якого погляду слід дотримуватися. Наступний принцип – доступність. Мета полягає в тому, щоб неформальна освіта була доступною для всіх, щоб кожен міг на свій розсуд брати участь в улюблених ним заходах у належному місці і в належний час, щоб і сільські, і міські діти, які належать до різних соціальних груп, мали рівні можливості для свого вдосконалення. Неформальна освіта завжди є індивідуальною, оскільки вона заснована на особистому виборі і на задоволенні особистих потреб. Така освіта спрямована на створення умов для кожної людини, щоб вона змогла розкритися, віднайти свої таланти, випробувати себе. Актуальність неформальної освіти ґрунтується на заходах, призначених для виховання соціальних, культурних, особистісних, освітніх, професійних та інших компетенцій. Іншими словами, неформальна освіта має на меті навчити самостійного мислення, розвивати навички і застосовувати їх в особистій, громадській та професійній діяльності. Отже, ця освіта не є самоціллю. Вона спрямована на розвиток широких компетенцій, самостійного та незалежного мислення, відкритості до нового досвіду, свідомості, здатності зрозуміти мінливе середовище, орієнтуватися у світі, що швидко змінюється, і формувати відкритий для світу світогляд. Для неформальної освіти дуже важливим є індивідуальний досвід – те, що кожен вже знає, вміє, може, який досвід він має. При здійсненні неформальної освіти важко мати єдиний план і його дотримуватися, адже кожен особисто планує своє зростання і вдосконалення. Добра освіта означає врахування унікальних якостей, потреб та можливостей кожного, адже це єдиний спосіб зробити її «своєю» і особисто важливою. Неформальна освіта є відкритою до нового досвіду, знань та викликів. Відкритість допомагає уникнути застою, бездіяльності, створення кліше та відкриває багато нових можливостей для досвідчення. Ще один дуже важливий аспект відкритості – це відкритість до самого себе. Це означає вільне вираження думок, ідей (іноді не зовсім чітких і сильних), не боячись, що тебе висміють, будуть кепкувати, не зрозуміють, не боячись інколи показатися слабким чи здатним помилитися і бути «формально» оціненим. Інший принцип, що випливає з вже розглянутого, – це спільна діяльність у відкритій атмосфері, сприятливій для щирого спілкування. Неформальна освіта приваблює багатьох дітей та молодих людей іноді лише тому, що їм добре і комфортно перебувати у певному просторі, емоційному та фізичному середовищі. Їм не потрібно конкурувати, змагатись (хіба що вони самі цього хочуть), виглядати НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 5 кращими, хитрішими, переважати, оскільки їх не порівнюють і не оцінюють одного стосовно інших. Працюючи разом, вони не змагаються, а навчаються одні у одних, вдосконалюють свої знання та навички, допомагають одні одним пізнавати світ. Для неформальної освіти є дуже важливими самооцінка, пізнання своїх слабких рис і напрямків для їх вдосконалення, а також використання цих рис для власного зростання. Інший принцип – практичне застосування діяльності. Дуже важливо, щоб те, чого навчаються, було практично впроваджено в життя, а ще краще – почати з практики: пробувати, намагатися, експериментувати одразу. Швидше вдається навчитися їздити на велосипеді, встановити намет, розпалити багаття, коли пробуєш це робити, ніж коли читаєш інструкції, як це слід робити. Наголос на практичній діяльності не означає, що ігнорується теорія. Однак її легше зрозуміти тоді, коли ми вперше зустрічаємося з практичними прикладами, випробовуємо їх, а потім теоретично узагальнюємо, розглядаємо, робимо висновки.

ЩО КОРИСНО ЗНАТИ, КОЛИ ПРАЦЮЄШ ВЧИТЕЛЕМ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДІТЕЙ

Однією з основних форм роботи з дітьми та молоддю є досвідне навчання (англ. experiential learning). Щоб розвинути у молоді самостійність, творчість, прагнення брати участь, громадянськість і т.п., ми повинні дозволити їм пробувати, експериментувати.

НАВЧАННЯ (САМОНАВЧАННЯ) / ОСВІТА (САМООСВІТА), ЩО ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ДОСВІДІ.

Навчання (самонавчання), що ґрунтується на досвіді – це навчання, основою якого є досвід, який був, який є тепер і який набувається учнем; це досвід, який виник з різних сфер особистого, професійного та соціального життя, досвід, набутий різними формами та різними способами. Учні сприймають нові знання, інформацію, інший зміст навчання, спираючись на свій власний досвід, обдумуючи його, навчаючись нових речей, створюючи нові значення і активно діючи, застосовуючи набуті знання на практиці. Асоціація досвідного навчання так визначає досвідне навчання: це філософія і методологія, завдяки якій вчителі цілеспрямовано спілкуються з учнями – опираються на їхній досвід і розмірковують над ним, прагнучи набути знань, виховати навички та знайти суть вартостей. Суб›єктом досвідом обґрунтованого навчання (самонавчання) є активно мисляча і діяльна людина чи група осіб, навчання яких базується на особистому досвіді, що поєднується з новим змістом навчання, обдумується, оцінюється та перевіряється на практиці. Навчання (самонавчання) на основі досвіду ґрунтується на теоретичних припущеннях, які стверджують, що:

  • Досвід – це основа всіх видів навчання;
  • Досвід – це заохочення/стимул до навчання;
  • Навчання – це цілісний процес;
  • Навчання здійснюється у різних формах і різними способами;
  • Навчання вибудовується на основі особистого і колективного досвіду;
  • Навчання є контекстуальним, тобто воно зазнає дії конкретного середовища, культури.

Витоки досвідом обґрунтованого навчання знаходяться в античності. Давньогрецькі мислителі (Сократ, Аристотель, Платон) стверджували, що кожен має цінний досвід і вроджене бажання пізнання. Пізніше ці думки у XVII ст. розвивав Дж. Лок, у XIX ст. – Дж. С. Мілл, а основи для сьогоднішньої концепції досвідного навчання НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 7 (самонавчання) були закладені Дж. Дьюї, Ж. Піаже, Л. Виготським, М. Ліпманом, П. Фрейре та ін. Дж. Дьюї говорить про інтелектуальну допитливість як стимул для мисленнєвого процесу, двигуна, що виникає з бажання дізнатися, віднайти. Оскільки, на його думку, нові знання не з’являються на порожньому місці, найперше людина опирається на власний досвід та досвід інших, потім виникають питання та гіпотези, відбувається пошук варіантів вирішення різних проблем, вибирається найкраще рішення і воно обмірковується. Цю саму думку далі розвиває М. Ліпман, підкреслюючи відкладення рішення, якщо немає впевненості в його правильності. Обидва науковці стверджують, що навчання не може бути абстрактним. Всі ми існуємо в об›єктивному світі і дійсність пізнаємо об›єктивно – ми до всього можемо торкнутися, усе пахне, ми відчуваємо, бачимо, чуємо. Тому навчання має бути конкретним, ґрунтуватися на досвіді, оскільки це головний стимул, мотив навчатися через розуміння. Дж. Дьюї не має сумнівів щодо необхідності формальної освіти, але ставить багато відкритих і обґрунтованих питань, як-от, чому діти мають безліч питань поза школою, а під час уроків втрачають допитливість; чому у школі навчаються того, що сторіччя тому було в зарубіжних культурах, і чому не навчаються того, що є в сьогоднішньому середовищі тощо.1 Він виділяє три основні недоліки освіти: відсутність зв’язків між змістом формальної освіти та особистим досвідом дитини, брак особистої мотивації та подання учням «готового продукту», «пережованого» змісту. Таким чином навчання знеособлюється і втрачає сенс. П. Фрейре зі свого боку досліджував та чудово описав, як відбувається навчання дорослих, він сам здійснював керівництво Національною програмою грамотності в Бразилії, яка сприяла зменшенню неграмотності та соціального відчуження у цій країні. Обидва науковці дотримуються одного й того ж принципу – навчання через досвід, навчання на основі особистого досвіду та безпосереднього оточення, спостереження за ним, задання питань, пошук зв’язків, напрацювання узагальнень. Він виділяє такі основні недоліки освіти – пасивне навчання оповідального, передаваного змісту, «занурення» свідомості, відсутність партнерства та діалогу під час навчання, домінування в освіті вертикальних стосунків (вчитель → учень). Дж. Дьюї та П. Фрейре дотримуються погляду, що навчання стає інтегральною частиною особи лише тоді, коли стимулюється особистий досвід, а наявні знання поєднуються з новими, обмірковуються, набувають нової суті. Дж. Дьюї, Л. Виготський, П. Фрейре стверджують, що індивідуальний досвід не виникає у вакуумі, люди спілкуються і співпрацюють, обмінюються ідеями і навчаються одні у одних. На думку Дж. Дьюї, людина – це «соціальна тварина», яка не може жити без інших. Її існування набуває сенсу лише з іншими та серед інших. Інакше людина не мала би можливості ділитися своїм досвідом, прозірливістю, її світ став би примітивним, обмеженим найближчим оточенням. Дж. Дьюї наголошує на навчанні як з особистого досвіду, так і з ширшого оточення, з контексту, в якому люди здійснюють свою діяльність або так чи інакше знаходяться під його впливом. На його думку, будь-яке суспільство може бути оцінено з того, наскільки широко і свідомо у ньому відбувається взаємообмін. Соціальна ізоляція не тільки обмежує, але і зменшує можливості, обмежує свободу віднайдення різноманітності. Як індивід не може зростати без інших, так і суспільство не може зростати без окремих індивідів. Школа вважається невеликою моделлю суспільства, в якій учні навчаються мислити і відповідально діяти, беручи на себе всю відповідальність за кінцеві плоди своєї діяльності. Учні, разом працюючи і вирішуючи проблеми, вчаться не лише пізнавати світ, але й навчаються жити та співіснувати в ньому, ставити цілі та разом їх досягати. Дж. Дьюї сповідує демократію «без кордонів» – люди здійснюють взаємообмін, спілкуються, незважаючи на расові, соціальні та культурні відмінності. П. Фрейре часто згадує поняття «діалогу», «довіри» одних до одних, «відкритості». «Діалог, заснований на любові, смиренності та вірі, перетворюється на горизонтальні відносини, логічним результатом яких є взаємна довіра між учасниками діалогу»<sup2 , що закладає основи самоврядності та самостійності. Освіта на основі взаємообміну культури є відкритою, демократичною і моральною. Дж. Дьюї зазначає, що «мета освіти – допомогти кожній людині розкрити свої унікальні можливості, завдяки яким вона може долучитися до творення суспільства <…>. Освіта в широкому розумінні – це продовження соціального життя кожної людини зі збереженням належного балансу між формальною і неформальною, випадковою і цілеспрямованою освітою, порадами, вказанням напрямку та контролем».3 За словами П. Фрейре, мета освіти – плекати критичну думку і надавати свободу. Тому освіту розуміють як підготовку особистості і суспільства до отримання свободи. «Роль людей у самореалізації і зміні епох є вирішальною. Те, чи люди сприймають теми епохи і, найголовніше, те, як вони впливають на реальність, в якій ці теми виникають, по-суті визначатиме, чи вони стануть людьми, чи втратять людське обличчя, чи вони закріпляться як суб›єкти, чи будуть перетворені на об›єкти».4

ПРИНЦИПИ ДОСВІДНОГО НАВЧАННЯ

Таке навчання походить із ретельно відібраного досвіду, його критичного аналізу, синтезу та рефлексії;

Навчання – це цілісний і структурований процес, його ключові елементи – ініціатива учнів, самостійні рішення та відповідальність за результати свого навчання;

У процесі такого навчання учні самі задають питання, з допитливістю їх розглядають, експериментують, творчо вирішують проблеми і віднаходять суть;

Учні свою діяльність здійснюють в автентичному оточенні, виконуючи автентичні завдання, залучаючи інтелектуальні, емоційні, духовні, фізичні сили;

Вдається досягнути особистих результатів навчання, що закладають основи для подальшого досвіду та навчання;

Під час цього процесу творяться автентичні стосунки учня з собою та іншими;

Під час цього процесу і вчитель, і учень постійно перевіряють свої вартості;

Роль вчителя полягає у відборі цінного досвіду, піднятті проблем, передбаченні обмежень діяльності, гарантуванні безпечного емоційного та фізичного середовища навчання, у допомозі учням, у керуванні навчальним процесом;

Вчитель має бути здатним розпізнати несподівані можливості навчання і вміти ними скористатися; Вчителі повинні розпізнавати свої прихильності, упередженості і як це впливає на учнів;

Досвідне навчання (самонавчання ) створює можливість вчитися на своїх помилках та успіхах.

ПРОЦЕС ДОСВІДНОГО НАВЧАННЯ:

  • Дія / чинення: конкретна діяльність, під час якої учні щось конкретно здійснюють чи роблять;
  • Обмін досвідом під час діяльності. Рефлексія. Учні діляться тим, що вони відчули, пережили, помітили, зрозуміли;
  • Під час аналізу процесу здійснюється аналіз процесу – як розпочалася діяльність, які проблеми чи питання розглядалися або виникли під час процесу;
  • Узагальнення – підсумовується діяльність та робляться висновки. Учні пов›язують свою діяльність з прикладами реального життя, відповідаючи на запитання «а як це стосується реального життя?»;
  • На етапі застосування учні обговорюють, як те, що було зроблено, можна застосувати у реальних життєвих ситуаціях, як це можна використати іншим разом, де це ще можна застосувати.

 

Модель Колба. Це одна з найбільш відомих моделей досвідного навчання. Вона пов›язана з теорією стилів навчання (конвергентний, дивергентний, асимілятивний та акомодативний). Конкретний досвід називається відчуттям, яке, завдяки дивергентному мисленню, активно спостерігаючи за оточенням та рефлектуючи його, приводить до роздумів, асимілюючи те, що спостережено і обдумано, і далі абстрагуючи обдуманий досвід. Конвергентне мислення долучається при підготовці до активної діяльності, а під час неї застосовується те, що обдумано і усвідомлено. Конкретний досвід та його концептуалізація розглядаються як континуум сприйняття, а спостереження, рефлексія та застосування – як континуум процесу.

 

Модель Колба

 

КОЛИ ВІДБУВАЄТЬСЯ НАВЧАННЯ?

Чи доводилось чути про пропозицію вийти із зони комфорту? Якщо не доводилось, то справді доведеться. Що це? Це «простори», у яких учні навчаються найбільш ефективно.

У стані комфорту ми навчаємось найменше. Наприклад: люди, які вже багато років кермують автомобілем, роблять це само собою, і кермування для них не є викликом чи навчальним процесом.

Зона комфорту – це простір, який ми добре знаємо, ми знаємо правила і норми, що там діють. Перебуваючи в стані комфорту, ми можемо думати про те, що вже знаємо і розуміємо. У такому стані ми відчуваємо себе спокійно, приємно і впевнено, але, якщо ніщо не міняється, нас може охопити почуття монотонності та беззмістовності.

Справжнє навчання відбувається лише тоді, коли ми залишаємо стан комфорту, коли входимо в незнайомий нам простір і зустрічаємося з певними викликами, стверджують Джон Л. Лукнер та Релдан С. Надлер (1991). Часто перед тим, як увійти в цей простір, ми переживаємо, ставимо під сумнів свої можливості і відчуваємо, що нам потрібно зосередити багато своїх ресурсів для подолання виклику.

Це – простір для навчання. Простір – щоб спробувати свої сили в нових ситуаціях, перевірити і застосувати наявні теоретичні знання, експериментувати, набути нових навичок та іншим чином вдосконалюватися.

Важливо згадати, що, здійснюючи перехід із зони комфорту до зони навчання (виклику), ми часто переживаємо багато сумнівів, недооцінюємо себе, іноді навіть стаємо дратівливими, починаємо бурчати, нарікати і перечити. Адже в зоні комфорту не потрібно зосереджуватися і докладати багато зусиль для здійснення діяльності. У ній зручно і постійно. Справжнє навчання відбувається тоді, коли ми погоджуємось прийняти виклики, пробуємо здійснити ще не перевірені речі, обмірковуємо те, що відбулося, і робимо висновки.

Мета вчителів – розширювати зону комфорту молоді. Коли люди приймають виклики і долають їх, тоді вони усвідомлюють, що вони здатні це здійснити, а діяльність, яка раніше викликала тривогу і сумніви, тепер здається легко подоланою. Важливо зазначити, що після тривалого перебування в зоні комфорту така зона має нахил скорочуватися (зменшуватися). Постійність, пережита в зоні комфорту, «отуплює» людину. Тим більше, що, роблячи лише те, що ми спроможні робити добре, ми втрачаємо навички навчатися.

Поза зоною виклику знаходиться зона паніки. В цю зону ми потрапляємо тоді, коли переоцінюємо свої сили і можливості або просто не можемо впоратися зі стресовою ситуацією. Перебуваючи у паніці, ми втрачаємо контроль і намагаємось якомога швидше повернутися у простір комфорту. Коли ми переживаємо почуття паніки і потім повертаємося до затишку, у цьому стані хочеться побути трохи довше, перш ніж знову наважимося прийняти на себе виклики. Необхідно усвідомити, що кожна людина має дуже індивідуальні зони комфорту, навчання та паніки. Якщо для однієї молодої людини виступ перед групою з двадцяти людей є комфортом, то для іншого це може бути панікою.

Також є важливим зрозуміти і вичерпно оцінити, у які ситуації ми вводимо учнів. Чи здійснювані нами педагогічні втручання є достатнім (а, можливо, занадто великим) викликом для учнів. Розуміння цих нюансів вимагає доброго пізнання людей, з якими ви працюєте, і постійного оновлення знань та певної педагогічної чуйності.

МЕТОДИ ТА ІГРИ

Гра – це вираження людської активності, яка вивільнює творчість, енергію та силу. Тому у грі приховано потенціал «проламати» усталені структури і заохотити до новацій, які дуже потрібні не лише у рутинній повсякденності людини, але й у робочому контексті. Гра – одна з небагатьох людиною використовуваних технік, яка може змінити елементи якої-небудь ситуації так, щоб народилося щось нове і невідоме, а для «невирішуваних» ситуацій були знайдені рішення. За допомогою гри також активно навчаємося призвичаїтись до оточення.

Завдяки грайливості ситуацій зменшуються відчуття небезпечності, страху, загрози – часті супутники повсякденності. Це відбувається тому, що під час гри вони контролюються та структуруються, зменшується їхня комплексність, а також тому, що завдяки поведінковим обмеженням (правилам) полегшується взаємодія.

Одним словом, ігри дуже долучаються до зростання та зміцнення особистості. У групі гра створює основу для встановлення та розвитку бесід на певну тему, коли такі бесіди відбуваються на підставі спільного чи подібного досвіду.

У контексті неформальної освіти ігри частіше називають іншими термінами, як-от: методи, завдання чи вправи. «Метод» у контексті освіти є технічним терміном – це «використання гри для навчальної ситуації».

Вибираючи методи та складаючи освітню програму, рекомендується враховувати такі аспекти:

  • Які є Ваші конкретні освітні цілі, чого Ви прагнете?
  • Над якою темою Ви працюєте? Чи є зрозумілими зв’язки між використовуваним методом та цілями діяльності?
  • Який досвід ми маємо, коли використовували подібні методи раніше?
  • Якою є специфіка групи, з якою Ви працюєте? Який досвід має група?
  • Якою є нинішня ситуація в групі (етап розвитку)?
  • Які інтереси і потреби висловили члени групи?
  • Які умови Ви маєте для використання методу? Чи підходить для роботи НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 14 простір і оточення? Які матеріали Вам потрібні, чи Ви їх маєте? Чи Вам вистачить часу?
  • Які освітні заходи/методи Ви раніше використовували в процесі навчання групи? Що робитимете потім?

 

Надаємо декілька прикладів методів.

 

ДЛЯ РОЗІГРІВУ, «ЩОБ ПРОЛАМАТИ ЛІД» СОНЦЕ СВІТИТЬ…

Мета – розслабитися, набратися сміливості, краще познайомитися між собою.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – розташовані по колу стільці. Стільців має бути на один менше, ніж тих, хто бере участь у цьому завданні.

Час – 10-15 хвилин.

Хід гри. Усі люди, крім одного добровольця, сидять у колі. У колі на один стілець менше, тобто для добровольця, який стоїть, вільного стільця немає. Доброволець каже фразу «Сонце світить на тих, хто…», додаючи якусь властивість, яку має він сам і мають ті люди, що повинні помінятися місцями. Наприклад, «Сонце світить на тих, хто вміє грати на музичному інструменті», і тоді кожен, хто вміє грати, піднімається зі свого стільця і міняється місцями. Не можна мінятися місцем із сусідом. Остання людина, що залишилася без стільця, знову називає властивість, учасники, які її мають, знову міняються місцями і намагаються швидко знайти вільний стілець, і т.д.

Мета – познайомитися, відчути себе вільніше у групі.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – розташовані по колу стільці. Стільців має бути на один менше, ніж тих, хто бере участь у цьому завданні.

Час – 10-15 хвилин

Хід гри. Усі люди, крім одного добровольця, сидять у колі. У колі на один стілець менше, тобто для добровольця, який стоїть, вільного стільця немає. Доброволець підходить до учасника і запитує «Чи тобі подобаються твої сусіди?» Учасник може відповісти «Так» або «Ні». Якщо учасник відповідає «Так», тоді сусіди, які сидять поруч із цим учасником, міняються місцями, учасник, який відповів «Так», залишається сидіти, а доброволець намагається зайняти вільне місце. Остання людина, що залишилася без стільця, знову запитує у іншого учасника: «Чи тобі подобаються твої сусіди?». Якщо учасник відповідає «Ні», він повинен назвати властивість, що її мають усі учасники, і тоді усі учасники гри міняються місцями. Напр., «Ні, але мені подобаються сусіди, які вміють танцювати вальс». Останній, хто залишився без стільця, залишається посередині кола і продовжує гру.

ЗМІЯ ПАМ’ЯТІ

Мета – познайомитися, вивчити напам›ять імена. Розслабитися, створити затишну атмосферу в групі.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – розташовані по колу стільці

Час – 10-20 хвилин.

Хід гри. Сидячи в колі, одна людина каже своє ім’я. Тоді наступна людина каже ім›я першого та своє ім›я, наступна за нею – імена першого й другого і своє ім’я, і т.д. Останній, хто сидить у колі, повторює імена всіх, хто є у колі до нього, і своє ім’я.

Альтернативи та варіації. Можна назвати не лише ім›я, але і свою улюблену річ, хобі, будь-який фільм, який Ви бачили, і т.п.

ПРИЄМНІ СЛОВ

Мета – розслабитися, створити затишну атмосферу в групі

Розмір групи – необмежений

Підготовка – розташовані по колу стільці.

Час – 10-20 хвилин

Хід гри. Кожному учаснику видається невеликий аркушик паперу (підходять наліпки для записів). Учасники дивляться на людину, яка сидить ліворуч від них, думають, що доброго можна про цю людину сказати (наприклад, про її зовнішність, поведінку тощо), і пишуть цій людині коротке повідомлення, що доброго вони про неї думають. Внизу повідомлення учасник підписується і віддає його цій особі. Пізніше заохочуємо такі милі серцю слова написати будь-кому із учасників.

СПІЛКУВАТИСЯ І СПІВПРАЦЮВАТИ ДУМАЙ – У ПАРАХ – ПОДІЛИСЯ

Мета – обдумати питання, потім поділитися своїми думками з напарником і, нарешті, з усією групою

Час – 5 хвилин

Хід гри. Керівник вибирає конкретне завдання чи запитання і задає конкретні запитання щодо поточної теми (ДУМАЙ). Учасники розмірковують (7-10 с.) про те, що вже знають на цю тему. Керівник ділить учасників на пари або малі групи, в яких учасники діляться своїми думками з напарниками або членами своєї групи (У ПАРАХ). Керівник просить поділитися думками з усією групою (ПОДІЛИСЯ).

МУРАШКА

Мета – розрухати учасників та налаштувати їх на співпрацю. Створити дружню атмосферу.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – кожен учасник сідає зі стільцем у будь-якому місці приміщення.

Час – 15-20 хвилин.

«Мурашка» починає подорожувати до «мурашника», щоб якомога швидше сісти на порожній стілець. Але тепер мешканці його не знають і не хочуть його впускати. Вони стараються, щоб навколо «мурашника» не було порожніх стільців (захищають місця, сідаючи на порожні стільці).

Мета «мешканців мурашника» – не захищати свій стілець, а не дозволити «мурашці» знайти місце в «мурашнику». Вони можуть вільно рухатися, швидко бігати будь-якими кроками, намагатися якомога швидше сісти на вільний стілець. Однак, коли вже хтось із них встав з місця, де сидів, більше не можете на нього сісти, а повинен прудко шукати інше місце.

Коли «мурашці» вдається сісти, іншими словами, знайти собі місце в «мурашнику», тоді «мурашкою» стає той гравець, який останнім сидів на тому місці.

НЕ ВИДАЙ

Мета – розрухати учасників та налаштувати їх на співпрацю. Створити дружню атмосферу

Розмір групи – 8-20 учасників.

Підготовка – тенісний м›ячик.

Час – 10-20 хвилин.

Хід гри. Учасники стають в коло, руки тримаючи за спиною. Один доброволець стоїть посеред кола і заплющує очі, поки м›ячик вкладається в руки кого-небудь, хто стоїть у колі. Учасники повинні непомітно передавати м›ячик по колу. Учасник, який стоїть посередині кола з розплющеними очима, намагається відгадати, хто має м›ячик або кому його передають. Завдання учасників – не видати, хто має м›ячик. Якщо учасник, який стоїть посередині кола, вгадує, у кого м›ячик, тоді цей учасник стає у середину кола.

Дискусія:

1. Чи команді важко було передавати м’ячик так, щоб доброволець, який стояв посередині кола, не помітив цього? Чому?

2. Що було найважчим при виконанні цього завдання?

ЧАРІВНІ ЧЕРЕВИКИ

Мета – навчитися співпрацювати

Розмір групи: 8-12 в одній команді.

Підготовка: пара капців великого розміру для кожної команди (замість капців можна використовувати картонні коробки тощо) і два мотузки довжиною чотири метри.

Час: 25-35 хвилин (5 хв. на створення стратегії дій, 10-20 хв. на виконання завдання, 10 хв. для його обговорення).

Кількість учасників: 8-12 в одній команді.

Хід гри. Учасники діляться на рівні команди по 8-12 членів. Мотузками позначаються стартова та фінішна лінії. Тоді команди викликаються на стартову лінію і їм пояснюють, що перед ними знаходиться радіоактивне поле, через яке вони повинні перебратися. Перебираючись через це поле, учасники не можуть порушувати таких правил:

1. Не можна торкнутися землі жодною частиною тіла, крім стоп, на які надіті капці.

2. Капці не можна перекидати через радіоактивне поле.

Пояснивши правила, виділіть для команд 5 хвилин, щоб вони обговорили свої стратегії виконання завдання. Виграє гру та команда, яка швидше перейшла поле.

Дискусія:

  1. Якою була Ваша стратегія дій?
  2. Які цілі Ви ставили перед собою?
  3. Що допомогло прийняти рішення?
  4. Чим Ви задоволені? За що можете похвалити себе, друзів та лідера команди (якщо такий був)?
  5. Що особисто Ви зробили для досягнення командою успіху?
  6. Які висновки можна зробити про себе та команду після цього завдання?

Завдання може бути виконане так: перебратися учасники можуть удвох, тримаючись за руки, пострибуючи, надівши по одному капцю, або один учасник може перенести іншого. Назад повертається один учасник з двома капцями.

ПІРАМІДА, ЩО ПЕРЕКИДАЄТЬСЯ

Мета – навчитися співпрацювати. Зробити висновки і мати рекомендації для подальшої спільної праці.

Розмір групи – 10 в одній команді.

Підготовка – спеціальної підготовки немає.

Тривалість: 5-20 хвилин.

Хід гри: Попросіть учасників сформувати горизонтальну піраміду (стати рядами по 4-3-2-1 чоловік у порядку кеглів боулінгу). Завдання для них – поміняти місцями верх і основу піраміди, зрушивши з місця лише трьох людей. Якщо завдання одночасно виконує кілька команд, тоді перемагає команда, яка виконала завдання найшвидше.

Дискусія:

  1. Що допомогло прийняти рішення?
  2. Які рішення чи дії перешкодили досягненню мети?
  3. Чого можна навчитися з цього досвіду?

Як виконати завдання:

ПІРАМІДА, ЩО ПЕРЕКИДАЄТЬСЯ

 

СПІЛЬНИЙ МАЛЮНОК

Мета – заохотити відчуття спільності групи, помітити ролі в групі, взяти на себе роль лідера.

Розмір групи – 10-15 учасників.

Підготовка – великі аркуші паперу, засоби для малювання

Тривалість – 15-20 хвилин

Хід гри. Всі учасники діляться на групи по 6-8 осіб. Групі дають аркуш паперу і одну ручку (спеціальну довгу ручку). Група повинна виконати завдання, тобто намалювати або написати щось на конкретну оголошену тему. Члени групи не можуть спілкуватися між собою, вони повинні малювати або писати всі разом, одночасно тримаючи засіб для писання і разом малюючи.

Дискусія:

  1. Як Ваші успіхи?
  2. Яку стратегію використовували?
  3. Що було найважче?
  4. Хто керував процесом малювання? Чи був постійний лідер, чи він змінився?
  5. Хто піддався впливу групи?
  6. Як почували себе пасивні учасники? Чи всі долучились до виконання завдання?

СІАМСЬКІ БЛИЗНЮКИ

Мета – заохотити учасників до співпраці, виховувати почуття емпатії (співпереживання).

Розмір групи – необмежений.

Підготовка: голки, нитки, ножиці, папір, шнурки, повітряні кулі, засоби для малювання та писання.

Хід гри: Учасники у парах міцно зчіплюються руками і намагаються виконати роботу разом (наприклад, нанизати нитку в голку; вирізати ножицями коло з паперу; зав’язати шнурки).

Дискусія:

  1. Як Ваші успіхи? Що було найважче?
  2. Яку стратегію використовували?
  3. Що нового помітили?
  4. Чого вчить цей метод?
  5. Від чого залежав успіх виконання завдань?
  6. Яких навичок бракувало? Які вміння/знання допомогли здійснити це завдання?

ГРА «X–Y»

Мета – розвивати навички співпраці, приймати групові рішення, зрозуміти, що означає досягати спільної мети.

Розмір групи – найкраще 16-24 учасники, щоб в кожній команді було 4-6 осіб. Учасники груп такого розміру можуть активно включитися в процес гри.

Підготовка: принаймні 4 окремі приміщення, невеличкі аркушики (найкраще наліпки для записів, чотирьох різних кольорів), ручки, 5 примірників таблиці для підрахунку балів гри (4 для команд і 1 для ведучих, підраховувати бали), великий аркуш паперу або дошка для НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 23 фіксування результатів, таймер.

Тривалість: 1,5 години (30 хв. на гру, 1 година на обговорення).

Хід гри: Перед початком гри учасникам даються вказівки та представляється мета гри. Правила і мету гри обов›язково слід визначити точно так, як написано.

Інструкція

Ми будемо грати в імітаційну гру «X-Y», яка допомагає вчитися співпрацювати та приймати рішення разом. Незабаром ми поділимо вас на чотири команди, з якими ви братимете участь у грі та набиратимете бали. Ваша мета – під час гри набрати якомога більше балів. Ви набиратимете бали, записуючи на аркушиках символи X та Y. Усі чотири команди працюватимуть в окремих приміщеннях (вказати, де конкретно). Кожна команда отримає таблицю для підрахунку балів, де зображено можливі комбінації символів і балів, 10 невеличких аркушиків і ручку. Кожні 2 хвилини кожна команда на аркушику повинна буде написати один символ, X або Y, і віддати його ведучому гри. Залежно від того, який символ буде вибрано вашою командою і що виберуть інші команди, ви отримаєте або втратите бали. Можливості виграти чи програти бали зображені в таблиці балів цієї гри. Усього буде 10 раундів гри, під час яких ви повинні намагатися набрати якомога більше балів. Під час гри не можна спілкуватися та домовлятися з іншими командами. Під час гри відбудуться дві зустрічі представників команди, на яких ви матимете можливість порадитися з іншими командами та узгодити позиції. Перша зустріч відбудеться після 3-х раундів гри, друга – після 6-ти раундів гри. На ці зустрічі ви маєте делегувати одного члена вашої команди. Ваша мета – протягом 10 раундів гри набрати якомога більше балів. Удачі!

1. Гравці діляться на чотири подібного розміру групи. Не обов’язково усі групи мають бути однакового розміру, але важливо зберегти чотири групи подібного розміру. Ідеальний розмір кожної групи – 4-6 осіб. Кожній команді вручається роздрукована таблиці балів гри, ручка та 10 невеличких аркушиків, на яких групи повинні писати ними вибрані символи (X або Y) під час кожного раунду гри.

2. Команди супроводжують до чотирьох окремих приміщень. Дуже важливо, щоб команди одна одну не бачили і не могли розмовляти. Коли групки гравців розійдуться у окремі приміщення, ведучі гри дають сигнал про початок гри (напр., НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 24 свистять у свисток, дзвонять у дзвінок або вигукують «Починаємо!»).

3. Після початку гри учасники кожної команди протягом 2 хвилин повинні вибрати, який знак (X або Y) вони напишуть на картці і віддадуть ведучому гри. Гравцям з різних команд заборонено домовлятися чи спілкуватися, робити це дозволяється лише членам тієї ж команди. Кожні 2 хвилини ведучі гри відвідують команди і забирають у них аркушики з символами X та Y. Після кожного раунду ті символи, що їх написали команди, ведучі гри фіксують в окремій таблиці результатів гри (приклад таблиці результатів наведено нижче). Гравці не можуть бачити таблиці результатів, її слід тримати в окремому приміщенні.

4. Залежно від загальної комбінації символів усіх чотирьох команд, кожна команда за нею написаний символ виграє або втрачає бали. (Усі можливі комбінації балів написані в таблиці балів гри.) Ведучі гри на аркушику кожної команди зі знаком X або Y записують, скільки балів виграла або програла команда в ході раунду (напр.: +10, -20 і т.п.). Коли бали записані, аркушики з кількістю балів повертаються командам. Результати не коментуються, просто кажуть, наприклад: «Результат вашої команди в цьому раунді +10 балів». Після повернення командам аркушиків з балами розпочинається другий раунд гри. Командам знову надається 2 хвилини, щоб вирішити, який символ написати – X чи Y. Всього проводиться 10 раундів по 2 хвилини.

5. Під час гри для команд передбачено дві можливості порадитись між собою та узгодити позиції:

  • Перша зустріч представників команд відбувається після перших 3 раундів гри. Після повернення командам третього аркушику з балами повідомляється, що тепер кожна команда повинна делегувати одного представника на спільну зустріч усіх чотирьох команд, на якій вони зможуть обговорити хід гри з іншими командами. Представники усіх чотирьох команд збираються в окремому приміщенні і їм надається 1 хвилина для обговорення. Через 1 хвилину розмови зупиняються і представників команд просять повернутися назад до своїх команд. Потім починається четвертий раунд гри.
  • Друга зустріч представників команд відбувається після 6 раундів гри. До команд знову звертаються з проханням делегувати по одному представникові на зустріч з іншими командами. Тривалість зустрічі також 1 хвилина. Це остання можливість НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 25 командам, щоб порадитися під час гри.

6. Після другої зустрічі команди повертаються у свої кімнати. Гра продовжується до завершення останніх 4 раундів. Після закінчення всіх 10 раундів гравці збираються в загальному приміщенні, їм спільно представляються результати гри. Оголошується, скільки балів набрала кожна команда і якою є загальна сума балів усіх чотирьох команд. Далі результати та хід гри обговорюються з групою.

 

Таблиця балів гри

 

X
-10
X
-10
X
-10
X
-10
X
+10
X
+10
X
+10
Y
-30
X
+20
X
+20
Y
-20
Y
-20
X
+30
Y
-10
Y
-10
Y
-10
Y
+10
Y
+10
Y
+10
Y
+10

У рядках вказані можливі комбінації символів X та Y і кількість набраних чи втрачених балів. (Напр., у першому рядку зображено ситуацію, коли всі чотири команди напишуть X, тоді всі команди втрачають по 10 балів. У другому рядку три команди вибирають X, а одна – Y. Команди, які обрали X, отримують +10 балів, а та одна команда, яка обрала Y, втрачає -10 балів.)

 

Загальна таблиця балів гри

У цій таблиці під час гри фіксуються бали всіх груп. Найкраще, щоб групи з цією таблицею ознайомилися лише в самому кінці гри.

Бали
І команда ІI команда ІII команда ІV команда
І тур
ІI тур
ІII тур
Перше обговорення (1 хв)
IV тур
V тур
VI тур
Друге обговорення (1 хв)
VII тур
VIII тур
IX тур
X тур
СУМА
Загальна
кількість балів

Дискусія:

  1. Як кожна команда зрозуміла мету гри? Як команда цього досягала? (Мета – з›ясувати, який вибір здійснили команди – чи змагатися, чи співпрацювати з іншими командами.)
  2. Як команди оцінюють ними досягнутий результат і загальний результат усіх команд? Що можна було зробити інакше?
  3. Що допомогло / перешкодило досягненню мети цієї гри?
  4. Що відбувалося під час нарад команди? Про що говорилося? Які рішення були прийняті?
  5. Чи команди дотримувалися домовленостей? Якщо ні, то чому?
  6. Що заважає і допомагає довіряти іншим? Що ми можемо зробити, щоб заслужити довіру інших?
  7. Чого ми можемо навчитися з цієї гри? Які висновки можемо зробити? Де в житті це може бути важливим?

Під час обговорення можуть виникнути теми довіри, співпраці, громадянськості, прагнення до взаємної вигоди, а також тема конкуренції. Для обговорення треба передбачити достатньо часу.

РЕФЛЕКТУВАТИ ТА НАДАТИ САМООЦІНКУ МІЙ БАГАЖ

Мета – усвідомити, зрозуміти та назвати собі особисту користь, отриману під час діяльності.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – на одному великому аркуші намальована валіза, на іншому – кошик для сміття, на третьому – конверт.

Тривалість – 20-30 хвилин.

Хід гри. Велика валіза, намальована на великому аркуші, – це те, що я хочу взяти з досвіду групи. Кошик для сміття, намальований на іншому аркуші – це те, що я хочу викинути із загального досвіду. Третій аркуш присвячений поштовій скриньці – це речі, почуття, про які я ще хочу розповісти групі. Потім члени групи на маленьких аркушиках записують свої думки і наклеюють їх на відповідний аркуш. Пізніше ще можна поділитися висловленими думками.

РУЛЕТКА ЕМОЦІЙ

Мета – назвати свій емоційний стан.

Розмір групи – найкраще до 15 осіб.

Підготовка – аркуші паперу з назвами емоцій, клейка стрічка, крейда або інший засіб для позначення меж.

Тривалість – 0,5-1 год.

Хід гри. На підлозі клейкою стрічкою зображено сонце з 8 променями, що розходяться у боки (або коло, розділене на 8 рівних частин). В комірках розташовуються аркуші з назвами 8 різних емоцій: «Гнів», «Страх», НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА 28 «Сум», «Радість», «Огида», «Здивування», «Допитливість», «Надія».

Під час обговорення діяльності учасникам пропонують стати на тій емоції, яка відповідає їхньому нинішньому стану або почуттю, що панувало під час заняття. Розповідаючи про свій досвід, учасники можуть пересуватися по різних комірках емоцій, пояснюючи, як змінювалися їхні емоції.

КЛЮЧИКИ

Мета – назвати речі, яких вдалося навчитися, розуміння, те, що люди дізналися під час занять.

Розмір групи – необмежений.

Підготовка – різної форми та різних кольорів ключики, вирізані з паперу або картону (приблизно 5 для кожного учасника).

Час – 10-15 хвилин, для індивідуального обдумування та фіксації вивчених речей; по 1-2 хвилини для висловлювань кожного з учасників.

Хід гри. Учасникам пояснюється мета оцінки і які аспекти треба записати на ключиках. Тоді учасники вибирають ключики, які їм подобаються, і кожен індивідуально записує на них речі, що вдалося вивчити, зрозуміти і т.д. Потім зміст ключиків представляється в групі. Ключ сам по собі є сильним символом. Можна це «обіграти». Іноді ми шукаємо ключ до серця певної людини, іноді шукаємо ключ як код для вирішення головоломки, але найчастіше ключем ми відмикаємо двері. Які двері можна буде відкрити за допомогою цих ключиків?

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Dewey J. (1916). Democracy and Education. Доступно за адресою: http://www.ilt.columbia.edu/publications/dewey.html
  2. Dewey J. (2013). Demokratija ir ugdymas. Klaipėda.
  3. Freire P. (2000). Kritinės sąmonės ugdymas. Vilnius. Tyto Alba.
  4. Gailius Ž., Malinauskas A., Petkauskas D., Ragauskas L. (2017). Darbo su jaunimo grupėmis vadovas. – Vilnius.
  5. Jarvis P. (2001). Mokymosi paradoksai. Kaunas, VDU.
  6. Jensen E.(2001). Tobulas mokymas. Vilnius.
  7. Petty G. Šiuolaikinis mokymas. Praktinis vadovas. Vilnius. Tyto Alba, 2007, p. 667.
  8. http://www.alternatyvusisugdymas.lt/uploads/2009/12/10_09_03_AU_galimybiu_studija.pdf
  9. Vasiliauskienė R. (2008). Kompetencijas ugdančių žaidimų sąvadas. Vilnius.
  10. Spiegel, von H. (2006). Methodisches Handeln in der Sozialen Arbeit. 2.Auflage, Munchen.
  11. Zaleskienė, I. (1993). Papildomo ugdymo sistemos metmenys. Lietuvos švietimo reformos gairės. Vilnius: Valstybinis leidybos centras.